І вам, і нам: Порошенко і Гризлов дали старт Мінську-3

Візит новоспеченого представника Росії в тристоронньої контактної групи по виконанню мінських угод Бориса Гризлова знову актуалізував дискусію про вирішення долі Донбасу. Враховуючи, що на своїй першій в 2016 році прес-конференції президент України Петро Порошенко заявив, що має намір саме в цьому році відновити український суверенітет на тимчасово окупованих територіях, нас чекають складні політичні торги, в ході яких кожен захоче отримати з розплутування донбаського клубка максимальну вигоду.

Якщо в 2015 році виконання підписаних ще в лютому мінських угод не увінчалися особливим успіхом (з горем навпіл вдалося частково виконати лише перші два пункти про припинення вогню і відведення важкої техніки), то 2016-й може пройти під знаком більш активних дипломатичних дій по вирішенню проблеми Донбасу.

Раптовий візит Бориса Гризлова, людини, що входить в еліту російської політики, став несподіванкою як для української, так і російської громадськості. Як, власне, і теплий прийом української сторони, расчистившей повітряний простір для перебуває під європейськими санкціями Гризлова.

Гра в підкидного

Очевидно, що ініціатива зустрічі виходила від Москви, для якої рішення донбаської проблеми на тлі безперервного конфлікту в Сирії і мертвої хватки світових санкцій могло б стати ковтком свіжого повітря.

Крім питання обміну полоненими і оголошення «режиму тиші» з 14 лютого, Гризлов мав можливість тет-а-тет поговорити з Порошенком, ретранслировав позицію Путіна. Публічно обговорювалися позиції не озвучувалися, але відомі в дипломатичних колах експерти вже встигли висловити скепсис щодо порядку денного.

Так, у коментарі для Forbes екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко засумнівався в наміри Кремля, як і в перспективах ведення переговорів: «Та позиція, з якої приїхав у Київ Гризлов, говорить про те, що ніяких істотних зрушень у політиці Москви не відбувається. Зараз настав час, коли Україна має свій план вирішення конфлікту на Донбасі нав'язувати і Росії, і нашим західним партнерам. Превентивна і послідовна політика Києва була б набагато ефективніше необдуманого прийняття пропозицій, які надходять ззовні. Вихід з кризи для Росії лежить у площині відновлення контактів з Заходом, але візит Гризлова Київ показав, що поки Москва намагається продати нам повітря».

Зрозуміло лише те, що і Росія, і Україна сходяться на необхідності реінтеграції Донбасу, ось тільки бачать ситуацію принципово по-різному. Київ наполягає на тому, що бойовики повинні повернути йому контроль над кордоном, а потім вже проводити вибори (і тільки за українським законом), у Кремлі ж говорять про особливий статус та передачі ключів від кордону тільки після легітимізації лідерів самопроголошених республік. Точок дотику у такій грі в підкидного дурня, поки не знайдено, але на зговірливість Москви можуть вплинути назріваючі економічні проблеми.

Валіза без ручки

Якщо для української влади Донбас останні два роки служив вдалим виправданням неефективної економічної політики уряду, то для Росії він став класичним валізою без ручки. Той пафос, який спостерігався після анексії Криму в частині «захисту» російськомовного населення, сьогодні вже слабо контрастує з згубними фінансовими наслідками продавлювання своїх геополітичних інтересів.

Ціна амбіцій на світовий вплив виявилася занадто високою. Зниження базової вартості нафти марки Brent нижче психологічної позначки в $30 за барель значно випереджає спроби імпортозаміщення та розвитку несировинних галузей російської економіки. Але занадто різко відмовлятися від ура-патріотичної риторики теж не комільфо, тому потрібно підібрати формулу, за якою можна буде і від Донбасу позбутися, повернувши його назад під українську юрисдикцію, і геополітичних втрат особливих не понести, обставивши всі місією миротворця.

«Росія страждає від конфлікту на Донбасі як у військово-політичному, так і в соціально-економічному плані. Тому стратегія Росії в конфлікті на сході України зараз полягає в тому, щоб одночасно зберегти напруженість в регіоні, і почати діалог про зняття санкцій. Росіяни хочуть повернутися до економічної взаємодії з Заходом, бо ще більшого посилення санкцій російська економіка може не витримати. Особливо це важливо зробити зараз, перед президентськими виборами в США, адже після домовлятися доведеться вже на принципово інших умовах. Що стосується виконання мінських угод, у них чітко зазначено, що будь-яка інтеграція можлива лише після повного виведення російських військ, техніки і бандформувань. Тільки після виконання цього пункту можливий політичний діалог», – підкреслює український політолог Олександр Палій.

Якщо Росія зможе вийти з донбаського конфлікту, надавши Україні всі можливості для відновлення свого суверенітету, вона цілком має право розраховувати на перегляд санкцій. Європейська бюрократія може повернутися до цього питання вже навесні, і це багато в чому пояснює раптову поспіх Кремля у виконанні мінських угод.

Очі бояться – руки роблять

Для української влади вирішення питання Донбасу лежить у площині двох таких усталених понять, як «перемога» та «зрада». Якщо проблему не вирішувати, вона рано чи пізно неминуче призведе до синдрому «зрада», і спричинить за собою неминучі політичні наслідки. На тлі падіння рейтингу президента важливо грати першу скрипку у вирішенні конфлікту, і якщо згадати сходження Петра Олексійовича на президентський трон, справедливим буде зазначити, що обирали його саме як миротворця. В агресивному мілітаристської риторики, багато в чому нав'язаної Порошенко радикальними силами, він відчуває себе вкрай некомфортно. Погравши в цю гру перші два роки, Петро Олексійович більше ніж у два рази втратив у рейтингу.

Увійти в історію України як президент, повернув Донбас, було б для Порошенка набагато приємніше, ніж уславитися черговим прісним гетьманом перехідного періоду. Можливо, саме це підштовхує президента говорити про реінтеграції Донбасу і підхоплювати те знамено, яке вже давно всі кинули, а саме – дипломатичне.

Якщо ж переговори з Гризловим все-таки стануть початком Мінська-3, то вже незабаром ми станемо свідками цілої ланцюжка подій, ініціатором яких буде саме Порошенко.

Центральне із них – внесення на розгляд Верховної ради нового законопроекту про так званому особливому статусі. Фальстарт попереднього документа, можливо, стане для Порошенка наукою, і ми побачимо куди більш змістовний проект. Питання тільки в тому, на які поступки готова піти влада? Автономія, децентралізація чи щось більше? Крім того, рішення доведеться проводити через парламент, в якому потрібно заручитися підтримкою 300 нардепів.

«Зараз, звичайно, існує безліч інтерпретацій мінських угод, і це було видно під час приїзду Гризлова, і тієї позиції, яку він озвучив. Україна і Росія розуміють дуже багато моментів принципово по-різному. Справді, україна має рухатись по шляху інтеграції Донбасу у тому числі через надання так званого особливого статусу, але це має бути продумане політичне рішення», – пояснює директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

При цьому експерт зазначає, що переконати парламент президенту буде вкрай складно. «Очевидно, що президент зараз розуміє, що збір потрібної кількості голосів у парламенті – це складний процес, що вимагає домовленостей з цілим рядом суб'єктів. Порошенко потрібно підібрати такі слова й аргументи, які змусять зал голосувати за такий формат. Як і в будь-якій політичній грі, виграє та сторона, яка буде більш організована і витратить більше ресурсів для перемоги. Варто сказати, що у Порошенка це завжди добре виходило. Він уміє домовлятися і продавлювати потрібні для себе рішення», – вважає експерт.

Якщо проаналізувати політичний стиль Порошенко у взаємовідносинах з парламентом, можна припустити, що для прийняття особливого статусу президент може піти на локальний союз з групами «Відродження», «Воля народу», і навіть з фракцією «Опозиційний блок». Але такі пасьянси практично гарантовано закінчаться для Порошенка розпадом коаліції, хоча, можливо, саме ця провокація дозволить президенту зі спокійною душею розпустити Раду і з вигідними позиціями вступити у виборчий процес.

У той же час Ігор Семиволос категорично виключає можливість узгодження конституційних змін з керівництвом «ЛДНР»: «Що стосується змін до Конституції в частини особливого статусу Донбасу, то він буде викладено лише в українській редакції. Мінськ-1 і Мінськ-2 вимагали від нас поступок, тому що супроводжувалися складною ситуацією на фронті, сьогодні ми стали сильнішими, і Мінськ-3 повинен відштовхуватися виключно від принципової позиції української».

Аналогічної думки експерт і про проведення виборів на Донбасі. «Вони можливі лише після повного відновлення контролю України над кордоном з Росією. Впевнений, влада буде наполягати на цій позиції, і не піде ні на які інші варіанти проведення виборів в регіоні», – прогнозує Семиволос.

Питань у реалізації мінських угод все ще більше, ніж відповідей. Але з обох сторін з'явилося головна умова для досягнення результату – політична воля. Публічні заяви Порошенка не менш красномовні, ніж раптові візити Бориса Гризлова.